Материалы
ІСТОРІЯ

В наш час в Україні все більшої гостроти набуває проблема зниження рівня рухової активності різних верств населення, тоді як у розвинених країнах захоплення фізичною культурою і спортом є важливою складовою життя людей в будь-якому віці. Одним з найбільш масових напрямків у спорті закордоном є відносно новий різновид багатоборства - триатлон. Там захоплення безперервним триборством набуло й справді народного характеру, що послужило підставою для створення Європейської і Міжнародної Федерацій, Всесвітньої Корпораціі триатлону, а також включення нового виду спорту в програму літніх Олімпійських ігор. Змагання з подолання трьох різних дистанцій (залежно від виду програми) набирають популярність і в нашій країні. Однак, питання, які стосуються виникнення і розвитку безперервного триборства, далеко не повністю вивчені.

У сучасному спортивному світі триатлон - один з найбільш масових циклічних видів спорту в країнах Північної Америки, Європи і Південно-Східної Азії. Там він так само популярний, як марафонський біг, велосипедні та лижні гонки.

Триатлон (англійською triathlon, похідне від грецьких слів: trі - три, і аthlon - змагання, боротьба) включає в себе три різних спортивних змагання (залежно від виду програми), одне за другим в безперервній послідовності. Існує легенда появи безперервного триборства, у якій йдеться, що в 1978 році троє студентів Американської спортивної академії - плавець, велосипедист і бігун - посперечалися про те, хто з них більш витривалий, і організували між собою змагання. Насправді ж, триатлон має більш глибоку та цікаву історію!

Згідно з даними чемпіона світу на класичній дистанції Скотта Тінлея (історика триатлону), цей вид спорту бере свій початок зі змагань, названих у народі «Гонка наполегливих», що проводилия у Франції в 1920-1930 рр. У місті Рошель в 1920 році вперше проводиться старт «Les Rrois Sport» (три спортивних змагання) - щось на кшталт сучасного триатлону, що включив у себе 3 км бігу, 12 км велогонки та подолання вплав 200-метрового каналу Марне, і все це без перерви між етапами. Про це згадується в газеті «L'Auto».

4-го вересня 1921 року в Марселі проходять схожі змагання під назвою «Course Les Trois Sport», що включають в себе 7 км велоетапу, 5 км бігового сегменту і 200 м плавання. Повторно «Les Trois Sport» у Рошелі проводяться лише через 14 років: в 1934-му, і також складаються з трьох спортивних дисциплін (протяжність і послідовність подолання етапів змінені): перетинання вплав каналу (200 м), 10 км велосипедної гонки навколо міської гавані і парку , а також 1200 м бігу по стадіону. А вже з середини 30-х років, і аж до 1974-го подібних змагань у світі не проводилося.

На початку 70-х рр. серед прихильників здорового способу життя, особливо в Новій Зеландії і США, все більшу популярність здобував оздоровчих біг, пропагований знаменитим новозеландським тренером Артуром Лідьярдом як засіб протидії старінню і серцево-судинним захворюванням. Лідьярд доклав чимало зусиль для популяризації масових занять спортом, і сьогодні людей, які не займаються жодним видом фізичної активності в будь-якому віці, на Заході вважають погано вихованими.

У 1971 році 35-річний Джек Джонстоун, колишній член всеамериканскої студентської команди з плавання, вирішив повернути собі колишню юнацьку стрункість, і став активно брати участь в аматорських забігах. Джек виступив на оригінальних змаганнях «Біатлон Пейна» (комбінація бігу на 7,24 км і плавання 250 м), що проводилися серед каліфорнійских рятувальників у місті Сан-Дієго (США), де став 12-м серед більш, ніж 100 учасників. На фініші у нього зародилася ідея організувати власний «біатлон» в подібному форматі, але збільшити плавальну дистанцію, щоб дізнатися: чи багато бігунів вміють так само плавати, як він уміє бігати?

З цією ідеєю він звернувся до місцевого спортивного клубу «San Diego Tracking Club», щоб для його неперервного двоборства знайшли місце в календарі їхніх змагань. Однак, там йому порадили спочатку зв'язатися з Доном Шанаханом - «ще одним божевільним, який носиться зі схожою ідеєю». Шанахан запропонував Джонстоуну включити в запропоновані ним змаганняще й велоетап. Той охоче погодився, і однодумці збагатили календар клубу Сан-Дієго незвичайним стартом, а англійську мову - новим словом «Триатлон» (в 1983-му році слово «триатлон» з'явилося в тлумачному словнику англійської мови Уебстера).

Змагання «Mission Bay Triathlon» відбулося 25 вересня 1974 року о 17:45 у передмісті Мішн Бей міста Сан-Дієго (Каліфорнія, США). На старт вийшло 46 атлетів, які послідовно і без перерви подолали 8045 км на велосипеді, 9654 км бігом і 804,5 м вплав. Всі, хто стартував, успішно завершили дистанцію. Перші п'ятеро отримали нагороди, а переміг з результатом 0:55:44 рятувальник Білл Філіпс.

Дата проведення вищевказаних змагань сьогодні відзначається у світі, як день народження сучасного триатлону на коротких дистанціях.

Аналогічні змагання під назвою «Opti­mist Sports Fiesta Triathlon» пройшли також в Колорадо (США) в 1976 році.

Джек Джонстоун і Дон Шанахан, за підтримки спортивного клубу Сан-Дієго, щорічно проводили «Мішн Бей Триатлон» аж до початку 80-х років, а вже тоді про новий вид спорту дізнався весь світ. Хоча цим триатлон зобов'язаний іншим людям...

Чергова навіжена ідея народилася в 1977 році, підчас церемонії нагородження переможців бігової естафети «Оаhu Rehay Perymetr» (команда з 5-ти осіб послідовно долає дистанцію 214 км навколо острова Оаху, Гавайські острови, США). Серед учасників, в числі яких були численні представники клубів бігу («Mid Pacific Road Runners») і плавання («Waikiki Swim Club»), виникла жвава полеміка щодо того, які спортсмени більш витривалі – бігуни чи плавці? У зв'язку з цим один з атлетів, 42-річний Джон Коллінз (старший офіцер морської піхоти США), втрутився в дискусію. Він повідомив, що, згідно нещодавної статті в найпопулярнішому американському журналі «Sport Illustrated», легендарний бельгійський велогонщик Едді Меркс має найвищий зафіксований показник щодо максимального поглинання кисню, і припустив, що, можливо, велосипедисти є найбільш витривалими в порівнянні з бігунами та плавцями. Ця інформація ще більше підігріла пристрасті...

Коллінз висунув ідею, як залагодити цей міждисциплінарний диспут: вирішити суперечку прямо на трасі перегонів. Він запропонував об'єднати три найвідоміших на Гаваях турніри разом, і щоб спортсмени послідовнодолали ці дистанції. Йшлося про заплив в океанській лагуні біля острова Оаху «Waikiki Roughwater Swim» (Бурхливі води Вайкікі), велогонці «Around Oahu Bike» (Навколо Оаху, яка зазвичай проводилася у два дні, і класичному марафонском забігу «Gonolulu» (Гонолулу).

Деякі з присутніх визнали подібну пропозицію жартом, вважаючи непосильним для людини, навіть добре тренованої, тягар без відпочинку плисти дистанцію 3862 км, їхати на велосипеді 185035 км, а потімще й пробігти марафон в 42195 км. Подібна гонка на витривалість - неймовірне по складності випробування для людини. Проте, Коллінз зовсім не жартував - ця ідея надихнула його!

Сам Джон Коллінз не був новачком подібних змагань з безперервного триборства, він вже раніше брав участь в триатлоні на коротких дистанціях - «Mission Bay Triathlon» і «Optimist Fiesta Sport Triathlon». На банкеті, що відбувся після церемонії нагородження, він публічно оголосив, що в майбутньому році особисто організовує даний старт, і запросить усіх охочих взяти в ньому участь. «Неважливо, хто прийде першим. Кожного, хто зможе подолати дистанцію, ми назвемо Залізною Людиною!», - сказав Коллінз. Назвати фінішера подібним чином було запропоновано ним на честь одного з гавайських бігунів, який був широко відомим своїми виснажливими тренуваннями.

При підготовці вищевказаних змагань довелося скоротити протяжність велосипедної траси «Навколо Оаху» на 4835 км (до 180,2 км), щоб вмістити велоетап між фінішем запливу «Бурхливі води Вайкікі» і стартом марафону «Гонолулу». Таким чином, у результаті суперечки про витривалість представників різних видів спорту з'явився класичний триатлон, і перші змагання під назвою «Залізна Людина» (Iron Man) на довгій дистанції - 3862 км плавання + 180,2 км велосипедна гонка + 42195 км біг. Змагання проводилися 18 лютого 1978 року в Гонолулу (Гаваї, США). Перед початком турніру кожен спортсмен отримав інструкцію з кількома пунктами правил і описом маршруту. З п'ятнадцяти атлетів, які взяли участь у старті, дванадцятеро, включаючи самого Джона Коллінза, дісталися фінішу. З результатом 11:46:58 переміг Гордон Халлер (водій таксі з Гонолулу). Всі фінішери отримали в подарунок маленьку фігурку людини із залізних труб. Цікаво, що завойоване в триатлоні почесне звання «Залізна Людина», як і звання олімпійського чемпіона, надається на все життя і не сприймає приставки «екс»!

У 1979 році на підкорення другого етапу «Залізної Людини» на Гавайські острови вирушили 14 чоловіків і одна жінка. Першим подолав дистанцію Том Уоррен (власник бару з Сан-Дієго), а Лінн Лемейр з Бостона, володарка національного рекорду США в годинній гонці на велосипеді, фінішувала п'ятою в абсолютному заліку, ставши першою «Залізною Жінкою» в історії класичного триатлону.

Можливо, на цьому б і закінчився турнір «Залізна Людина», адже Коллінз вже планував перетворити свій надмарафон в естафету, аби долучити більшу кількість учасників... Як багато незвичайних змагань з'являються і зникають, так і організований у вересні 1921 року в Марселі старт з безперервного триборства «Course Les Trois Sport» проводився лише одного разу, і не отримав свого продовження. Та й триатлон в Сан-Дієго був хоч і щорічним, але всього лише маловідомим змаганням. Цілком ймовірно, що і на дітище Джона Коллінза «Залізна Людина» - чекала та ж доля. Але життя розпорядилося інакше: серед глядачів другого класичного триатлону в Гонолулу перебував журналіст Баррі Мак-Дермот. Під враженням від побаченого він написав і опублікував на сторінках журналу «Sport Illustrated» звіт зі змагань, де сповістив широкій громадськості про цей дивовижний вид спорту. Маленький літературний шедевр викликав підвищений інтерес до незвичайних змагань серед американців. Після цієї статті з'явилися й інші публікації, і триатлон почав свою тріумфальну ходу всією планетою!

Стаття Мак-Дермота про другі за ліком змагання «Залізна Людина» на Гаваях послужила поштовхом для популяризации нового напрямку в спорті. На старт третього класичного триатлону на острові Оаху в лютому 1980 року вийшло вже 106 чоловіків і 2 жінки. Телеканал ABC вів пряму трансляцію цих змагань, і вся спортивна Америка вболівала за сотні сміливців, які ведуть боротьбу на трасі. З результатом 9:24:33 перемогу здобув тренер з плавання Дейв Скотт з Девіса (кращий у світі результат з подолання довгої дистанції належить бельгійцю Люку Ван Лірде - 7:50:27).

У 1982 році триатлон стає професіональним видом спорту в США. Завдяки видовищності та привабливості, в 80-ті рр. минулого століття почався його бурхливий розвиток у всьому світі. У різних країнах формуються групи ентузіастів, які організовують і проводять змагання з неперервного триборства на різних за протяжністю дистанціях. Зазвичай це місцеві клубні змагання на невеликі відстані. Їх стихійна діяльність поступово організовується, виробляються єдині правила, стандартизуються дистанції і складається єдиний календар змагань, що в кінцевому підсумку призвело до створення в 1984 році Європейської Федерації триатлону (ETU).

До цього перші змагання в Європі пройшли в Чехословаччині (м. Пльзень, 1980), Голландії (м. Паль­міра, 1981), Німеччині (м. Лейпциг, 1981), Франції (м. Ніцца, 1982), і вже в 1985 році проводиться перший чемпіонат Європи.

У травні 1989 року в Авіньйоні (Франція) формується Міжнародна Федерація триатлону (ITU), яка взяла на себе всю роботу з щорічного проведенню чемпіонату світу, кубка світу та інших спортивних заходів (у 1990 році її членами стають близько 80 країн ). Там же комбінована дистанція триборства - 51,5 км (1500 м плавання + 40,0 км їзди на велосипеді + 10,0 км бігу), запропонована організаторами великої американської серії триатлону (USTS) Джимом Керлом і Карлом Томасом приймається, як стандарт для міжнародних стартів. Три місяці потому в Авіньйоні провелися інтернаціональні змагання на затвердженій дистанції.

Перший офіційний чемпіонат світу під егідою ITU відбувся в 1990 році в м. Орландо (США). З тих пір і ETU щорічно проводить чемпіонати Європи, розіграші Кубків Європи і безліч інших міжнародних змагань з триатлону.

ITU, головною метою якої було включення нового циклічного виду спорту в Олімпійську програму, на чолі зі своїм президентом Лессі Мак-Дональдом домоглася того, що в 1994 році на черговій сесії Міжнародного Олімпійського Комітету (МОК) в Парижі було оголошено про включення триатлону (разом з тхеквондо та стрибками на батуті) в програму XXVII літніх Олімпійських ігор. Це стало заслуженим визнанням високої популярності даного виду спорту в світі. Перший комплект нагород з безперервного триборства на міжнародній (короткій) дистанції 1,5+40+10 км був розіграний в 2000 році на Олімпіаді в Сіднеї.

Що ж до змагань на класичній дистанції, то в 1981 році командування ВМС США переводить Джона Коллінза зі столиці Гавайскіх островів Гонолулу до Вашингтона, і він залишає своє «дітище» під опікою Валерії Сілк –співвласниці місцевого фітнес-клубу.

Зросла популярність і «Залізної Людини». З кожним роком збільшувалася кількість стартуючих, навіть незважаючи на введення організаторами вельми істотного стартового внеску. Старт «Залізна Людина» перетворився на успішне комерційне підприємство (призовий фонд в 1986 році становив сто тисяч доларів США), і став відомою торговою маркою. З 1990-го року права на нього належать іншій приватній компанії - Всесвітньій Корпорації триатлону (WTC). Сьогодні WTC - це серія з 43-х етапів змагань по всьому світу, що збирає одних лише стартових внесків більш, ніж на 25 млн. доларів США.

На типових змаганнях даної серії приймають участь до 1500 атлетів. Найбільше з них у Європі – Challenge Roth -з бирає понад 2300 учасників (ці змагання зазвичай мають ліміт за кількістю учасників, який вибирається задовго до старту). За їх підсумками, проводиться відбір на головний старт WTC під назвою «Ironman Kona Triathlon» (Гаваї), який і є чемпіонатом світу на відповідній дистанції.

Однак, триатлон привабливий не лише масовістю одночасно стартуючих спортсменів (найчисленнішим за кількістю у світі вважається Чиказький етап - понад 8000 учасників), а й загальною кількістю змагань. Один лише календар Федерації триатлону США (USAT) має понад 1800 офіційно зареєстрованих стартів!

Новий різновид багатоборства на початку 80-х років привернув до себе увагу і в Радянському Союзі. Однак, в СРСР Комітетом з фізичної культури і спорту при Раді Міністрів увагу приділяли в основному тим видам спорту, які були включені в програму Олімпійських Ігор. Нові напрямки довго і обережно вивчалися. Але триатлону пощастило (навідміну від культуризму і карате). До дивовижного новачка стали уважно придивлятися в Союзних республіках - Росії, Латвії, Естонії, Україні, Молдові.

Розвиток безперервного триборства в СРСР бере свій початок з оригінальних змагань, проведених влітку 1983 «Клубом Манжосова» у Підмосков’ї за такою формулою: велогонка 60 км + плавання 400 м + кросовий біг 12,0 км. Перші змагання з триатлону на довгій дистанції (3862 км плавання + 180,2 км велосипедної гонки + 42195 км бігу) були проведення 1984 році в двох прибалтійських республіках - Литовській РСР (м. Балтойі-Воке) і Естонській РСР (м. Тарту ). Аналогічні змагання пройшли в 1985 році в РРФСР (м. Пермь), а в 1987-1988-х рр. - в Українській РСР (м. Одеса, їх організували і провели Ф. Алієв, З. Сосновський і Л. Ржепішевський - представники МХТО «СПЕКТР»).

Зростаючий інтерес до нового виду спорту послужив підставою до проведення в столиці Молдовскої РСР 9 липня 1988 року за ініціативою Добровільного фізкультурно-спортивного товариства профспілок (під керівництвом голови Кишинівскої міської ради ДФСО профспілок А. Н. Федосєєва) Відкритого чемпіонату республіики з триатлону (коротка дистанція) на приз газети «Молодь Молдови». Змагання проводилися у форматі 1 км плавання + 45 км велогонки + 10,5 км бігу.

Першим з шістнадцяти учасників дистанцію подолав професійний велогонщик-шосейник Володимир Водлозеров, другим з восьмихвилинним відставанням був Валерій Кисельов (обоє студентифакультету фізичного виховання Сімферопольського державного універсітету ім М. В. Фрунзе), а третім призером став Олександр Пламадяло (м. Кишинів), який поступився переможцеві 12-ма хвилинами (четвертим був член збірної Молдови з багатоборства ГТО Валерій Толокотніков). Всього ж з анонсів, опублікованих в газеті «Радянський спорт» за 1988 рік, на території Радянського Союзу було проведено більше 20 стартів з триатлону на різних дистанціях.

У травні 1989 року в Українській РСР під керівництвом завідувача кафедри сучасної п’ятиборства, фехтування та стрілецького спорту Дрюкова В. А. було проведено чемпіонат Київського державного інституту фізичної культуриі спорту з триборства на дистанції 1,5/40/10 у своєрідному форматі 1+2. Змагання проходили у два етапи: плавання в басейні, а вело з біговим сегментом - гандикапом, по результатам у плаванні. Першим фінішував плавець Станіслав Дрюков, другим був п'ятиборець Едуард Панарін, а третім - велосипедист Ігор Іщук.

Проведені в Кишиневі, Києві, Мінську, Москві, Нижньому Новгороді та інших містах Радянського Союзу змагання викликали підвищений інтерес у спортивної громадськості до стартів на коротких дистанціях, і вже в червні 1989 року столиця Молдови зустрічала 17 команд-учасниць першої Всесоюзної естафети з триатлону. Кожна команда складалася з чотирьох спортсменів, які один за одним в безперервній послідовності долали спочатку плавальний (750 м х 4), потім велосипедний (20,0 км х 4), і на завершення біговий (5,0 км х 4) сегменти дистанціі.

Переможцем та призерами естафетистали командиз Москви, Ленінграда і Сімферополя. Крім того, суддівська колегія «за волю до перемоги, оптимізм і високий спортивний дух» відзначила окремим призом українського спортсмена В. Водлозерова, який продемонстрував кращий спортивний результат в абсолютному заліку на цих змаганнях.

Новий вид спорту активно набував своїх багаточисленних прихильників, і вже 23 липня 1989 в Одесі відбувся Всесоюзний турнірз триатлону на приз газети «Вечірня Одеса» у двох форматах - короткому (1,5+40+10 км) і довгому. На старт  (3862+180,2+42195 км).В Одеському триатлоні 1987 року взяли участь 18 атлетів, а в 1988 році - 37. Але в 1989 на старт вийшли понад сто атлетів, які представляли клубні команди із усіх куточків Радянського Союзу, і були готовими витримати іспит змаганням. На олімпійській дистанції в серйозній чоловічий «розбірці» переможець визначився незадовго до фінішу. Тріумфатором на класичній дистанції став А. Ломакін (Макіївка).

Оскільки двоє інших сімферопольських атлетів стали призерами цих змагань (В. Нагор­ный був третім на «олімпійці», а В. Кисельов – вдругим на «класиці»), то вони, на чолі зі своїм капітаном, стали лідерами і в загальнокомандному заліку. Після цього турніру, посівши в сукупності весь п’дестал пошани, кримчани повністю переключилися на виступи у міжнародних стартах.

Ще більше зросла популярність безперервного триборства, його масовість і видовищність послужили передумовами до появи повноправних триатлетів. Окрім факультету фізичного виховання Сімферопольського державного університету ім. М. В. Фрунзе (1987 р.), ця спеціалізація з’явилася і в Київському державному інституті фізичної культури і спорту (1988 р.). У той же час, спеціалізація «триатлон» була введена на базі загальновійськового училища м. Омська та в Державній академії фізичної культури ім. П. Ф. Лесгафта (м. Москва). Також, в 1989 році відділення сучасного п'ятиборства (кінні скачки, фехтування на шпагах, стрільба з пістолета, плавання, біг) Ленінградского спортивного товариства «Динамо» було переорієнтовано на триатлон (однією з причин переорієнтації послужила відсутність власної кінної бази).

Неодноразово (з 1987 року) команди триатлоністів з Союзних республік брали участь у змаганнях за кордоном, і мали можливість випробувати себе на інтернаціональному рівні. Після закінчення в передмісті столиці Болгарії II Міжнародного турніру з триатлону «Люлін'89», представники клубних команд Сімферополя, Одеси, Москви і Ленінграда зібралися в Софії на банкеті, присвяченому завершенню змагань (вересень, 1989 рік). З метою популяризації і розвитку нового циклічного виду спорту в Радянському Союзі, ними була висунута ідея про необхідність створення координуючого загальносоюзного органу.

Запропоновані спортсменами загальні положення, цілі і завдання, права та обов'язки членів, правовий статус і т. д. лягли в основу Статуту створеної в грудні 1989 року Федерації триатлону СРСР, яку на початку 1990 року очолив В. В. Рогава (нині президентом Федерації триатлону Росії є Анатолій Коробов).

Одним з перших центрів розвитку триатлону в Союзі стало латвійський місто Даугавпілс, де 13 травня 1990 пройшов перший старт на короткій дистанції (1,5+40+10 км) під егідою створеної Федерації. Переможцем став Олександр Нікульшин (Москва), а срібним та бронзовим призерами - Альберт Рукосуев (Омськ) і Сергій Якушев (Смоленськ) відповідно. Наші співвітчизники - майстер спорту з лижних гонок Андрій Чекунов був дванадцятим, а колишні п'ятиборки Ольга Куньщикова (перша «Залізна Жінка» Українив історії вітчизняного триатлону) і Надія Трясунова посіли відповідно третє і п'яте місця.

У липні 1990 року в місті Тарту (Латвія) відбулися наймасовіші змагання з триатлону на території колишнього Радянського Союзу. Перший чемпіонат СРСР проведено 22 липня 1990 року в місті Зеленогорську, недалеко від Ленінграда, другий - 21 липня 1991 року в Даугавпілсі. УРРФСР переміг А. Нікульшин, призерами стали А. Рукосуев і В. Каттинг (у 1990 році посів 3-є місце на чемпіонаті Європи), а в Латвії - С. Якушев (призери Д. Гуляєв, А. Макушин). У жінок на першому і другому чемпіонатах перемогла Ліла Лінт (м. Таллінн), а О. Куньщикова (м. Київ) була другою в 1991 році.

На першому чемпіонаті світу з триатлону під егідою ITU, який проходив у 1990 році в американському місті Орландо (штат Флорида), збірна команда СРСР посіла 12-е місце серед більш ніж 40-ка команд-учасниць. Всього ж на старт, крім офіційних учасників (600 чоловіків і 300 жінок), були допущені також юніориі ветерани (300 осіб). У підсумковому протоколі дебютанти А. Макушин, А. Рукосуев, А. Нікульшин і С. Якушев в особистому заліку зайняли 29-е, 40-е, 51-е і 62-е місця відповідно (переможцем став австрієць Грег Уелч).

Перший офіційний розіграш Кубка СРСР відбувся 16 червня 1991 року м. Таллінн Естонської РСР, де лідером стала збірна команда товариства ЦС «Динамо». Оскільки даний розіграш проводився за двома видами програми – крім, власне, триатлону був також дуатлон (6 км біг + 41 км велогонка + 10 км біг), то українські спортсмени Б. Міхаль та І. Іщук завоювали дві медалі в особистому заліку - золоту і бронзову. Після цієї перемоги Богдан Міхаль був включений до збірної СРСР для участі в чемпіонаті світу в Австралії.

Крім організації і проведення змагань, Федерація триатлону СРСР докладала чимало зусиль для популяризації та розвитку нового виду спорту в Союзі, і створенню республіканських підрозділів.

Зусиллями тренерів-ентузіастів і активістів товариства ЦС «Динамо», в Українській РСР створюється в 1990 році Федерація триатлону, яку очолив майстер спорту СРСР міжнародного класу з сучасного п'ятиборства, заслужений тренер України Дрюков Володимир Олексійович (нині президентом Федерації триатлону України (ФТУ) є Андрій Олександрович Більда).

Метою створення всеукраїнської громадської організації фізкультурно-спортивної спрямованості стало сприяння розвитку триатлону в Україні, підвищення ролі фізичної культури і спорту для всебічного розвитку і зміцнення здоров'я громадян (перереєстрація ФТУ в незалежній Україні була проведена в 2005 році, після настановної конференції 04.11.2004 р.). З цього часу новий циклічний вид спорту разом з Одесою, Сімферополем, Києвом став активно здобувати своїх прихильників у Жовтих Водах, Харкові, Макіївці, Дніпропетровську, Львові, Севастополі та інших містах.

Крім участі в загальносоюзних змаганнях, що проходили у Даугавпілсі, Тарту, Заленогорську, Алма-Аті (у Казахстані українці посіли загальнокомандне третє місце), сформована збірна України з триатлону наприкінці вересня 1990 року взяла участь у III Міжнародному турнірі «Люлін'90» в Болгарії. Переможцем став, як і в попередньому році, чех Томас Кочар.

Імпульсом до подальшого розвитку нового виду спорту в УРСР послужило прийняття Президією ЦС «Динамо» постанови від 21 лютого 1991 року «Про розвиток триатлону в товаристві «Динамо».

17 березня 1991 року ФТУ проводить у Севастополі змагання з триатлону на короткій дистанції. Переміг Д. Гуляєв (призери А. Макушин і А. Дороднев). 17 серпня 1991 українські атлети приймають участь в триатлоні в Крилатському (Москва). Переможцем став москвич А. Нікульшин.

Після розпаду СРСР (21 серпня 1991 року.) триатлоністи в основному виявилися незатребуваними, і багато спортсменів переключилися на виступи в міжнародних стартах.

Перший чемпіонат з безперервного триборства в незалежній Україні пройшов в 1992 році в Тернополі, де медаль найвищої проби завоював львів'янин Богдан Міхаль (згодом він брав участь у знаменитому гавайському триатлоні «Залізна людина»-1995, де фінішував 16-м).

З наданням МОК в 1994 році триатлону Олімпийского статусу ,наш вид спорту в Україні отримав новий виток свого розвитку. До цього акцент було поставлено на перекваліфікацію атлетів з інших видів спорту (ідеальним кандидатом в триатлети вважався 14-річний плавець рівня КМС, що має здібності до бігу). Спочатку це, можливо, і було виправдано. Але часи, коли в триатлоні досягали успіху спортсмени, які мають свій ударний вид (плавання, вело або біг), пройшли. Стала нагальною необхідність цілеспрямованої спеціалізірованої підготовки триатлетов у спортивних школах.

З часом відкрилися відповідні відділення в ДЮСШ, СДЮШОР, ШВСМ, що готують юних триатлетов. Центрами розвитку нового виду спорту стали: Дніпропетровськ, Донецьк, Житомир (перше місце за результатами змагань в Україні займає Житомирська область), Запоріжжя, Київ, Львів, Харків, Черкаси, і географія їх постійно розширюється.

ФТУ створила єдиний календар змагань, скоординувавши тим самим виступи наших атлетів в Україні і за кордоном, надавши їм системного характеру. Щорічно проводяться чемпіонати і Кубки України з триатлону, клубні старти, змангання серед кадетів, юнаків, юніорів, молоді та дорослих, а також серед любителів і ветеранів у різних вікових групах – це стало невід'ємною частиною спортивного життя нашої країни. Наведемо приклади деяких з них.

Влітку 2007 року в місті Переяслав-Хмельницький відбувся перший в незалежній Україні Міжродний турнір з триатлону на довгій дистанції під назвою «Слов'янська хвиля» у форматі 3,0+80,0+20,0 км, в якому взяли участь атлетиз Білорусії, України, Росії, США. Вже на наступний рік ці змагання проводилися паралельно з відкритим чемпіонатом України на «напівзалізній» дистанції (1,9+90,0+21,1 км). З 2009 року «Слов'янська хвиля» проводиться в ранзі чемпіонату України. З 2007 року в місті Новояворівську Львівської області щорічно проводиться відкритий чемпіонат Украінини в «олімпійці» і в естафетах-мікст (у команді двоє чоловіків і двоє жінок). У липні 2009 року поблизу Одеси (м. Южний) відбувся відкритий чемпіонат і Кубок України на короткій дистанції (1,5+40,0+10,0 км).

Паралельно з розвитком традиційного триатлону, під егідою ФТУ завойовують визнання в Україні і його різновиди – акватлон, дуатлон і триатлон зимовий. Все більшу популярність набувають естафети, які проводяться на різних дистанціях з різним складом команд. У міжсезоння, коли погодні умови не дозволяють плавати у відкритих водоймах, їздити на велосипеді і бігати по шосе, атлети змагаються в акватлоні (бігають в манежі, плавають у басейні і знову бігають).

У січні 2010 року в Харкові відбувся чемпіонат України з акватлону у форматі двоборства (плавання і біг), в якому взяли участь понад 150 спортсменів з 12 областей, віком від 10 до 23-х років. Усього ж, відповідно до Єдиного календарного плану фізкультурно-спортивних заходів в Україні, протягом 2010 року ФТУ провела 16 загальноукраїнських змагань з різних видів програми триатлону. Крім того, проводяться чемпіонати країни з дуатлону (біг+велосипедна гонка+біг) у різних вікових групах. У 2007 році такі змагання проходили в Києві, в 2008 - у м. Кремінна Луганської області. У змаганнях взяли участь представники 10 областей України. Аматори і ветерани змагалися на дистанції «Одеського дуатлону» (5,0+20,0+2,5 км) у листопаді 2009 року (м. Одеса).

Той факт, що МОК незабаром збирається включити зимовий триатлон до програми Білої Олімпіади, актівізував розвиток даного виду триатлону в нашій країні. З 2007-го року в січні щорічно в Києві проводяться змагання з цього виду програми в форматі 7,0 км бігу + 12,0 км крос-кантрі велогонки + 10,0 км лижної гонки для чоловіків. Чемпіонскій залік серед юніорів, жінок, аматорів і ветеранів проходить на дистанції 3,0+5,0+5,0 км відповідно.

Незважаючи на відносну молодість українського триатлону, наші атлети, набираючись досвіду, роблять впевнені кроки на міжнародній спортивній арені. Прогрес чекати себе не змусив, і спочатку скромні результати змінилися значними досягненнями. Так, в 2003 році в Угорщині (м. Тисайварош) наші триатлети-чоловіки були третіми в естафеті (3 чол.). У 2005 році львів'янка Тамара Козуліна не просто поїхала взяти участь у міжнародних змаганнях на довгій дистанції триатлону (4+30+120 км), а виступила дуже достойно і стала чемпіонкою світу! Андрій Глущенко стає чемпіоном світу серед юніорів, і згодом бере участь у трьох Олімпіадах (Сідней, Афіни, Пекін), і завойовує «срібло» на дев'ятому етапі Кубка Європи в Анталії (Туреччина) у 2009 році. Полікарпенко Володимир бере участь у двох Олімпіадах (Сідней - 15-е місце, Афіни - 30-е), на чемпіонаті світу 2006 року займає почесне 5-е місце, а на четвертому етапі Кубка світу в місті Річард-Бей (Південна Америка) у 2007 році - 2-е місце.

У 2006 році на чемпіонаті Європи в Хорватії (м. Рієка) українські спортсменки перемогли в естафеті, а в 2007 році в Угорщині (м. Тисайварош) були другими на чемпіонаті світу, маючи у складі команди Ю. Єлістратову, О. Пристайко та І. Циганок. За підсумками чемпіонату світу і трьох найкращих результатів, показаних на етапах Кубка світу в 2009 році, українська триатлоністка Юлія Єлістратова очолила світовий рейтинг ITU (1749 балів) серед спортсменок у віці до 23-х років (друга у списку Даніела Риф зі Швейцарії - 950 балів, третя німкеня Ребекка Робіч - 905 балів).

Єлістратова Юлія в 2007 році стає четвертою на чемпіонаті Європи в Копенгагені (Данія) і на чемпіонаті світу в Гамбурзі (Німеччина), а на дев'ятому етапі Кубка Європи Анталії (Туреччина)  завойовує «золото». Віктор Зємцев в 2006 році став чемпіоном світу на довгій дистанції, а в 2009 році виграв етап серії чемпіонату світу (у змаганнях взяли участь близько 3 тисяч осіб) в «класиці» у штаті Кентуккі (США), витративши на її подолання 8:25:27 годин. На двох Кубках Азії з триатлону, що проходили в Китаї в 2009 році, переможцями стали: у Пекіні (25 липня) - Данило Сапунов та Юлія Єлістратова, а в Юагуанге (8 серпня) - Максим Чорний.

На черговому етапі чемпіонату Європи з триатлону в естафеті-мікст, що проходив у липні 2009 року в м. Холтен (Голландія), наша збірна команда у складі Олесі Дерези, Олесі Пристайко, Ростислава Пєвцова та Олексія Сюткина стала переможцем. У серпні 2010 року наші жіноча і чоловіча збірні стали кращими на чемпіонаті Европи з триатлону серед поліцейських в Австрії. На цих змаганнях лейтенант міліції Юлія Єлістратова стала переможцем ще й в особистому заліку. Неодноразово перемагали і входили до числа призерів етапів Кубка світу Василь Македон, Сергій Курочкін, а в одному з видів програмитриатлону - дуатлону - Андрій Ястребов став чемпіоном світу.

У 2010-му році наша співвітчизниця Юлія Єлістратова стала першою українкою, якій вдалося здобути золоту медаль на етапі Кубка світу! А одним роком раніше житомирянка стала чемпіонкою Європи серед молоді, і потім двічі поспіль здобувала призові місця на континентальній першості у своїй віковій групі.

В українському триатлоні з'явилося чимало нових імен, зокрема Єгор Мартиненко, Ростислав Пєвцов, Іван Іванов, Інна Рижих, Олександра Степаненко та інші. На рахунку цих триатлетів є чимало нагород - як на внутрішній, так і на міжнародній арені.

У 2011-му році в іспанському місті Понтеведра збірна України з триатлону в естафетах-мікст здобула срібну медаль континентальної першості! А за рік по тому наша четвірка знову потрапила п'єдестал пошани, цього разу з третім результатом.

У 2011-му збірна України була вперше представлена на чемпіонаті Європи з паратриатлону! У місті Ейлат (Ізраїль) наш співвітчизник Володимир Степаненко у свої 18 років з першої спроби показав достойний результат, фінішувавши у межах чільної "десятки"!

У 2009-му році львів'янин Юрій Заблоцький здобув для України ліцензію на Перші Юнацькі Олімпійські Ігри, які за рік по тому відбулися в Сингапурі. На жаль, Юрій через травми не зміг виступити на цих змаганнях, однак своє плече партнерові по збірній підставив Андрій Сіренко. Завдяки зусиллям хлопців, український триатлон не лишився осторонь цього спортивного свята.

На Олімпійських Іграх у Пекіні (2008) та Лондоні (2012) честь нашої країни захищали Володимир Полікарпенко, Данило Сапунов та Юлія Єлістратова. Ці спортсмени також не без успіху виступають на етапах Кубка світу, особливо у мексиканському місті Хуатулько! І Сапунов, І Єлістратова здобули на цьому старті для нашої держави по бронзовій медалі (Данило фінішував з третім результатом у 2012 році, а Юлія - у 2013-му). Стрімко прогресує спортсмен з Полтавщини Іван Іванов, який два роки поспіль потрапив до ТОП-5 етапі Кубка світу в японському місті Ішигакі (2012, 2013).

Зазначимо, що функціонерами, спеціалістами та тренерами Федерації триатлону України була проведена плідна робота щодо розвитку нашого виду спорту в регіонах, популяризації триатлону серед ветеранів молоді, дітей та інших верств населення. І стрімка динаміка розвитку нового виду спорту в Україні вселяє надію, що недалеко той час, коли наша національна гордість – ТРИАТЛЕТИ - зійдуть на Олімпійський п'єдестал пошани під акомпонемент гімну України.