Андрій Більда: «В майбутнє я завжди дивлюся з оптимізмом»

До Вашої уваги друга частина підсумкового інтерв’ю з президентом Федерації триатлону України. Щоб прочитати першу частину, перейдіть за ЦИМ ПОСИЛАННЯМ.

У 2008 році ми повернули з Казахстану Данила Сапунова, багато наших триатлетів переймали в нього досвід і нині показують доволі пристойні результати. Можливо, є сенс повернути на Батьківщину інших українців, які нині виступають під прапорами інших держав?

Ми підтримуємо зв'язки з усіма нашими спортсменами, де б вони не перебували. Як, наприклад, Володимир Полікарпенко, який живе і тренується в Італії, але зараз вже закінчив спортивну кар'єру. Ми також підтримуємо зв'язок із тими нашими спортсменами, які виїхали і виступають нині під прапором Росії. Говорити про доцільність повернення я б не став - рішення змінювати громадянство чи ні приймає сам спортсмен. А наше завдання – зробити так, щоб переходи з країни в країну були використані для розвитку триатлону в Україні. Адже навіть спортсмен, який виїхав за територію України і виступає сьогодні під прапором іншої держави, все-одно продовжує відчувати себе українцем і приїжджає на свою рідну землю. Він спілкується з нашими спортсменами, ділиться досвідом, і на його прикладі вчиться підростаюче покоління. Немає нічого страшного в тому, що спортсмени йдуть чи приходять - це природний процес. Зараз же не часи СРСР, коли була залізна завіса, і бодай спроба змінити громадянство прирівнювалася до зради Батьківщині.


Якщо говорити про Дитячу триатлонну Лігу, чи дозволить вона нам розраховувати на суто свої, так би мовити, триатлонні кадри?

Протягом останніх п'яти років ми спостерігаємо картину, коли діти, починаючи займатися триатлоном у 7-8 років, у більш зрілому віці йдуть від нас у плавання, велоспорт або легку атлетику. Хоча ще 10-15 років тому все було з точністю до навпаки - ми шукали фахівців і спортсменів в інших видах спорту, і приводили в триатлон. А сьогодні наш вид спорту є базовим для плавання, велоспорту та легкої атлетики. І ми цим пишаємося, бо насправді це правильно. Це дозволяє і майбутньому спортсменові, і його батькам зробити правильний вибір. Він отримує всебічний гармонійний розвиток, і після цього у віці 14-16 років дитина зможе зробити свідомий вибір: або залишитися в триатлоні, або перейти на якийсь із цих трьох видів спорту.

Вам не шкода відпускати власний резерв у інші види спорту?

Ні, адже у кожної людини є талант і здатність до певного виду фізичної діяльності. Якщо йому вдасться стати майстром спорту або, скажімо, переможцем міжнародних змагань з триатлону - він залишиться і буде займатися триатлоном. А якщо у нього є схильність тільки до велоспорту або до плавання - потрібно дати цій людині можливість розвиватися і демонструвати максимальний результат у тому виді спорту, в якому в нього краще це виходить робити. Тут не повинно бути жадібності чи жалю. Навпаки, ми повинні дати можливість розвиватися кожному спортсменові. У будь-якому випадку, це буде результат для України.

Також в Україні швидкими темпами розвивається паратриатлон! З чим це пов’язано?

У 2012 році паратриатлон був включений до програми Паралімпійських Ігор, і з цього моменту почався етап розвитку цього виду спорту в Україні. На сьогоднішній день ми маємо кількох спортсменів різного рівня, а зіркою українського паратриатлону є Василь Закревський. Він посів друге місце на останньому чемпіонаті світу серед незрячих спортсменів. І хоча це лише наші перші кроки - вони вже є дуже успішними. Тож, ми з великим ентузіазмом дивимося на розвиток паратриатлону в Україні, і дав би Бог, щоб наші здорові спортсмени показували такі ж високі результати.

З яким почуттям Ви очікуєте старт нового сезону?

Я в майбутнє завжди дивлюся з оптимізмом! Можу сказати, що для того, щоб досягти високих результатів, потрібно багато і цілеспрямовано працювати. Тому хочу побажати всім спортсменам, тренерам і функціонерам ФТУ в новому році гідних досягнень, успіхів та перемог. І всього цього ми однозначно досягнемо - якщо будемо багато і самовіддано працювати.