Данило Сапунов: «Буду тільки радий, якщо Мартиненко перевершить мої досягнення»

Титул найсильнішого триатлета Європи третій рік поспіль здобуває українець! Данило Сапунов захистив своє високе звання і в котре довів: стабільність є його головним козирем і головною ознакою професіоналізму.

Данило, вітаємо тебе з третім поспіль титулом найсильнішого триатлета Європи! Що для тебе означає це звання?

Дякую за привітання. Ця перемога для мене як показник стабільності мого результату. Так само, вона важлива для федерації триатлону та моєї області.

Чи було б тобі приємніше, в першу чергу як тренеру, якби цей титул дістався твоєму підопічному Єгору Мартиненку?

Так, звичайно! Якби Єгор випередив мене в заліковій таблиці і став триатлетом року в Європі – я б радів за нього. Тому що, в першу чергу, це був би результат нашої спільної роботи. Сподіваюся, він мене ще порадує і значно вищими досягненнями.

Яким для тебе видався минулий рік?

Не раз вже казав, що 2013-й для мене був роком відновлення. Я відпочивав від фізичного і морального навантаження після Олімпійських Ігор. Приділив основну увагу вихованцям та власним життєвим клопотам.

Своїм тренерським результатом я задоволений - спортсмени порадували, адже на даному етапі супер-завдань я перед ними не ставив. Наприклад, Єгор Мартиненко показав найвищий результат у кар’єрі – посів третє місце на етапі Кубка світу. Роман Главацький виграв чемпіонат України серед молоді (U-23), а Анастасія Черненко потрапила до складу збірної України.

Цей сезон ти традиційно розпочнеш виступом на етапі Кубка Європи в Куартейрі (Потругалія)?

Ні, цьогоріч я спланував змагальний календар так, що перший старт сезону в нас з Єгором відбудеться з Австралії - етап Кубка світу, який відбудеться 15 березня в Мулулабі.

Нещодавно ти висловив бажання відібратися на Олімпійські Ігри в Ріо-де-Жанейро. Виходячи з цього, тренерською діяльністю тепер будеш займатися менше, концентруючись здебільшого на власних виступах?

Чому ж? На Олімпіаду в Лондон я теж цілеспрямовано відбирався і при цьому тренував свою команду. Намагався приділяти якомога більше уваги своїм вихованцям – можливо, це не завжди виходило. Але зараз я не бачу жодної перешкоди, щоб концентруватися на олімпійському відборі і продовжувати тренерську роботу, не можу ж я кинути все і займатися тільки собою! До того ж, Єгор Мартиненко також намагатиметься завоювати олімпійську ліцензію, наш з ним план підготовки та відбору практично однаковий.

Розкажи про свої виступи в клубному триатлоні. Як вважаєш, чи реально в Україні зібрати боєздатну команду? І що для цього потрібно?

Змагання у французькій лізі, де я виступаю, проходять на найвищому, світовому рівні. На них збираються практично всі найсильніші атлети - як у чоловіків, так і у жінок. Однак, виступи за клуб я не розглядаю як серйозні старти, а більше використовую як підвідні змагання до офіційних турнірів. Ну і, звичайно, це безцінний досвід, який завжди потрібен! До того рівня, на якому проводять змагання у французькій лізі, Україні наразі далеко. Однак, зробити команди в Україні теж можливо: такими ж сильними вони наразі не будуть, але загалом клубна система - цілком реальна справа! На це все потрібен час, популяризація і спонсорство - як для початківців, так і для професійних триатлетів.

Що можеш сказати про розвиток триатлону в Україні: ми прогресуємо, регресуємо чи топчемося на місці?

Я думаю, що багато спортсменів-професіоналів, аматорів і навіть тих, хто взагалі не знав, що таке триатлон, тепер спостерігають, як з кожним роком наш вид стає більш популярним в Україні. Однозначно, у популяризації триатлону в Україні є прогрес! Завдяки трьом складовим нашого виду спорту, до занять триатлонам не складно залучити людей, і це добре. А от що стосується професійного рівня триатлетів, то великого прогресу я наразі не спостерігаю. На жаль, ми, радше, стоїмо на місці...