Віктор Земцев: «У 24 роки я ще працював монтажником на заводі»

Вашій увазі друга частина ексклюзивного інтерв'ю з живою легендою українського триатлону. Першу частину Ви можете прочитати, перейшовши за цим ПОСИЛАННЯМ.

Нерідко у професіональних спортсменів ближче до 30-ти років настає психологічний «клин», мовляв, пора б вже і закінчувати кар'єру. Чи відчували Ви щось подібне?

Справа в тому, що я військовослужбовець і зобов'язаний регулярно тренуватися, щоб виступати у військово-прикладних видах спорту. Якби цієї обставини не було, то, можливо, я вже закінчив би кар'єру і перейшов на аматорський рівень.

Взагалі, для того, щоб залишатися в спорті якомога довше, потрібно регулярно виступати на змаганнях. Я думаю, що основна причина того, що люди кидають спорт, це пошук кращого життя: вони хочуть більше заробляти, змінюють роботу, щоб забезпечувати сім'ю. За таких обставин, часу на спорт вже не залишається. Я, напевне, щаслива людина, тому що зумів поєднати своє хобі з роботою.

Як Ви взагалі прийшли у спорт?

Не з метою заробити, а просто як аматор. Якийсь час, коли мені було 23-24 роки, я працював монтажником на заводі – у той час я тільки-но повернувся з армії. А заняття спортом у перервах між роботою мені приносили колосальне задоволення! Тож, якщо людина по-справжньому фанатіє своїм хобі - вона завжди знайде для нього час. А якщо ні - ніхто не змусить її вийти побігати або піти басейн.

Чому вирішили перейти на професійний рівень?

Це рішення було прийнято вже у зрілому віці. Можливо, саме тому у мене дог досі є спортивні ресурси - так би мовити, я ще не випрацювався (сміється - авт.). А якщо чесно, то все залежить від самої людини - який «обмежувач» вона собі поставила, так і буде. Я собі наразі обмежувачів не ставлю.

А якщо дивитися на цю справу ширше  то я можу навести багато прикладів, коли люди у 20 років кидали спорт, заводили сім'ю, дітей, ставали на ноги, але з часом вони все одно поверталися на дистанцію! Цей поклик - з ним неможливо щось зробити. Хоча такі спортсмени, ясна річ, вже не зможуть повернутися на найвищий рівень і виступають як аматори.

Ви прийшли спорт в 90-х, коли про триатлоні в нашій країні мало хто знав. Чому Ви обрали саме триатлон, а не окремі види - біг, плавання чи вело?

Ніхто не може пояснити, чому люди колекціонують марки, рибок розводять, займаються аеромоделюванням... Я просто почув про триатлон, і мені стало цікаво! Коли я прийшов з армії, то познайомився з Георгієм Драгуляном. У той час у Донецьку якраз підібралася дуже сильна, молода секція триатлону і ми почали разом тренуватися.

Але до довгих дистанцій я прийшов набагато пізніше. У той час, коли ми тільки починали, про IRONMAN можна було дізнатися лише з телевізора. Ми дивувалися надможливостям людського організму, коли дивилися, наприклад , чемпіонат світу на Гавайях. Потім, коли вже стало зрозуміло, що для олімпійської дистанції у мене слабеньке плавання, я вирішив спробувати себе на довгій дистанції. Познайомився з Андрієм Ястребовим, який на кілька років раніше почав пробувати себе в IRONMAN і ми разом їздили на турніри. Гадаю, що саме Андрій зіграв дуже значиму роль у тому, що я відбувся саме на довгих дистанціях - він був для мене прикладом!

Цього року чемпіонат світу на довгій дистанції навесні відбудеться в Китаї. Поїдете до Піднебесної?

Планую. Щоправда, Китай далеченько, і фінансове питання в такому випадку відіграє важливу роль. Нагадаю, що приблизно в ці ж терміни в Голландії відбудеться чемпіонат Європи. На якийсь із цих двох стартів, думаю, точно потраплю.

У 2005-му році Ви вже були чемпіоном світу! Готові цьогоріч повторити той успіх?

Думаю, що так! Треба просто прагнути цього .

Що Вас надихає поза спортом?

Напевне, нічого. Спорт моє все - і хобі, і стиль життя. У цьому полягає моя ідеологія.