Андрій Оністрат: «Триатлон сьогодні є трендом в нашій державі»


Вашій увазі друга частина ексклюзивного інтерв’ю з віце-президентом Федерації триатлону України. Першу частину Ви можете прочитати, перейшивши за ЦИМ посиланням.

Окрім етапу Кубка Європи в Києві, які ще змагання Ви плануєте провести цього сезону?

В мене була мрія зробити великий турнір в Ялті на День Незалежності України, однак в мене є передчуття, що ці змагання так і не відбудуться. Але замість них ми вигадаємо щось, на приклад, в Одесі, іншому морському місті!

Свого часу Вам вдалося, здавалося б, неможливе – посадити на велосипед мера Харкова!

Я намагаюся щодня долучати до нашої справи відомих і публічних людей. Всіх, кого я знаю, я щодня стимулюю, закликаю до занять триатлоном, «підколюю», підштовхую до занять спортом. Так, Геннадія Кернеса я власноруч всадив на велосипед – він чинив дуже сильний спротив (сміється – авт.), та врешті решт таки на нього сів. Потім Кернес почав їздити на велосипеді регулярно!

Мені хочеться створити в нашій країні інший тренд - щоб було модним бути доглянутим, спортивним, щоб люди пишалися своїми спортивними результатами, а не тим, якого розміру в кого пузо або хто в якому ресторані пообідав чи хто яку яхту купив… А що ти корисного зробив для суспільства і власної сім’ї? Тільки не треба закидати загальноприйнятими фразами! Зазвичай, в таких випадках я кажу: глянь на себе в дзеркало і сам собі зізнайся, чи хочеш ти, щоб твої діти були схожими на тебе? Діти все-одно копіюють нас! Тому я завжди беру дітей з собою на змагання.

Існує думка, що українцям середнього віку через повсякчасні побутові клопоти взагалі не до спорту…

Я переконаний, що це не так. У будь-якому суспільстві є люди, які воліють сидіти на таблетках і на дивані перед телевізором. Але є безліч людей, які так жити не хочуть – це саме та аудиторія, на яку нам потрібно працювати. І часто буває, що людина, якій за 40, просто не знає – чим їй займатися? Тут дуже важливо, щоб на тактильному рівні вони брали приклад з того, що приноситиме їм користь: побачили – сподобалось! Звичайно, важко себе переконати, що потрібно займатися на аматорському рівні, наприклад, фехтуванням або дзюдо лише тому, що ти ними колись у школі займався. Ці види спорту не дуже доступні - незрозуміло, в яких залах і з ким ти ними будеш займатися, аматорських турнірів майже немає… Інша річ, коли перекривається все місто і люди бачать на власні очі, що таке триатлон! Триста чоловік вибігають з води, а на них вже чекають триста велосипедів, потім після вело вони біжать до фінішу – це справжнє спортивне свято!

Напевне, без високих результатів на професіональному рівні популяризувати наш вид спорту доволі складно… Як Ви вважаєте, коли українські триатлети зможуть на рівних боротися зі світовими лідерами?

Я переконаний, що для цього потрібно зробити так, щоб в нас не було по півспортсмена високого рівня від однієї області… Треба, щоб ми мали по десять триатлетів від кожної області і між ними була здорова конкуренція. В Україні є лише два-три спортсмени високого рівня, та й ті думають: а в яких же стартах мені взяти участь, щоб побільше грошей заробити? Решта живе за принципом «що мені дасть федерація, за які збори заплатить» і так далі...

В жіночому триатлоні в нас є Юля Єлістратова і ще кілька спортсменок, а в чоловічому Сюткін, Сапунов…  Данило вже в категорії 30+, а Сюткін достатньо вибірково підходить до змагань. Це не конкуренція! Якби у нас було три-чотири ліцензії на Олімпіаду, то можна було б говорити, що, напевне, хтось один теоретично можу бути в «десятці». А коли в нас хтось один ледь потрапляє на Олімпійські Ігри і він точно знає, що високого результату не здобуде…

Я часто дивлюся хроніку Олімпійських Ігор, коли кручу велотренажер: сьогодні світовий рівень і те, що є у нас – це небо і земля. Триатлети мають бігти «десятку» з 30-ти хвилин в режимі олімпійської дистанції, і так далі.

Це все школа, традиції, що створюється роками! Туреччина і Азербайджан сьогодні оголосили курс на здобуття високих результатів, і вони інвестують у спортивні школи та інфраструктуру. В нас поки що, на жаль, немає нічого – взимку ніде їздити, ніде бігати, ніде плавати. Треба все починати крок за кроком.

Підбийте підсумки своєї роботи в ФТУ.

Почнемо з того, що, крім популяризації триатлону в широкому розумінні цього слова, я не ставив перед собою ніякої мети. По-друге, можу сказати, що на відміну від Федерації легкої атлетики України, Федерація триатлону хотіла бачити мене в своєму складі.

Я переконаний в тому, що завдяки моїй роботі багато людей взагалі дізналися, що таке триатлон. А Кубок Європи, який ми проведемо в Києві, збільшить удвічі, а то і втричі кількість учасників на аматорських змаганнях, і це буде реальний показник моєї роботи в ФТУ. А решта – це вже техніка. Знову ж таки, я не приймаю учать в рішеннях по фінансуванню. Але триатлон – це сьогодні тренд в Україні, і про цей вид спорту знають у багатьох великих містах.