Едуард Панарін: «Через війну наш триатлон практично втратив спортсменів з Луганщини та Донеччини»

Головний тренер збірної України підбив підсумки сезону, що минає.

Основні внутрішні старти ми давно закінчили, - розпочинає нашу бесіду головний тренер. – А відбір на Олімпійські ігри розпочався ще 15 травня зі старту в Японії. Вже можемо говорити про якісь попередні підсумки звітного сезону. На міжнародних змаганнях у нас кілька спортсменів, а саме Єлістратова, Іванов, Сапунов та Мартиненко, показували по декілька разів досить високі результати. Єлістратова видала просто таки феєричну другу половину сезону, а всі троє хлопців потрапляли в ТОП-20 на етапах Кубка світу, це вселяє надію. Досягненням також є те, що Софія Прийма відібралась і виступила на других юнацьких Олімпійських Іграх, де посіла 22 місце.

Але проблеми, звичайно, є. Наприклад, результати молодіжного складу збірної. Перспективна Олександра Степаненко минулого року всіх приємно дивувала своїми досягненнями, а цьогоріч  результатів обнадійливих не показала. Хотілося б побільше вибору в цій віковій групі.

У чому, на Ваш погляд, полягає секрет успіху Юлії Єлістратової?

Вона цілеспрямовано готувалася і пройшла збір - за теперішніх часів, це досить дороге задоволення. Підійшла вона практично в оптимальній формі до чемпіонату світу. Особливо в бігу Юля показує стабільний і високий результат. Працює з тренером досить багато над плаванням, якщо і програє в цьому виді, то стабільно небагато. Навіть якщо порівнювати з нашими українськими спортсменками - тих, кому Єлістратова програє в басейні, в водоймі вона або перемагає, або випливає разом з ними. Усе це помножте на досвід Юлі і маєте такий результат!

Минулі сезони ФТУ брала основний курс на популяризацію виду спорту та кадровий потенціал. Вдається реалізовувати ці ініціативи?

Цей рік у нас особливий, фінансування для молодіжних та юніорських команд майже не було. Ми дещо забезпечили підготовку команди, яка готувалася на юнацькі Олімпійські Ігри, і більше не змогли приділити увагу юніорській та молодіжній командам. Це той недолік, який відгукнеться нам вже через пару років! Але стратегію доводиться вибирати з тих можливостей, які у нас є. Наступного року в червні-місяці в Баку проведуть перші Європейські ігри, туди, я думаю, від України поде максимальна кількість спортсменів: троє чоловіків та троє жінок. Знову ж таки, йде олімпійський відбір, і від того, як виступлять спортсмени вже наступного року, залежатиме, скільки у нас буде олімпійських ліцензій. Тож, юніорський та молодіжний рівень - тут має бути момент самоорганізації, бо, я думаю, що і наступного року прийнятних фінансових умов для підготовки спортсменів цієї вікової групи не буде.

Не так давно українські триатлети Ростислав Пєвцов та Ксенія Левковська змінили громадянство і нині виступають за збірну Азербайджану. Чому вирішили відпустити цих талановитих спортсменів?

Ми надали їм шанс. Виходячи з наших фінансових можливостей, ми б не змогли дати, приміром, Пєвцову стільки, скільки він отримав в Азербайджані. І він там реалізувався! Тому що у нас є конкуренція серед хлопців, які показують результат практично на одному рівні. За цей рік Ростислав під прапором Азербайджану був другим на Кубку світу в Тисайвароші, ще показав високі результати в Лондоні (14 місце). Він реалізовує свій потенціал завдяки можливості постійно тренуватися і виїжджати, і ми йому в цьому допомогли.

Який слід лишає війна на українському триатлоні?

Ми практично втратили спортсменів з Луганської області і частково з Донецької. Якщо, наприклад, підготовку вони раніше провели і ще навесні були на досить хорошому рівні, то зараз ці хлопці і дівчата просто загубилися... Хтось переїхав, хтось перестав тренуватися. Зараз з ними ситуація досить плачевна. Звичайно, ми їх будемо підтягувати в інші регіони. Але тут справа не тільки в спортсменах - у них є сім'ї, і вони вже всередині родин прийматимуть рішення.

Хтось зі збірників, крім Пєвцова та Левковської, змінив громадянство за останні місяці?

Більше ніхто. А з рівня резерву збірної - кілька чоловік загубилися, я не знаю про їхні подальші плани.

Півроку тому Сергій Курочкін зазнав тяжкої травми ноги. Чи буде він продовжувати кар’єру?

Хочеться з оптимізмом дивитися в майбутнє, бо спортсмен він з нереалізованим потенціалом і дуже не хочеться, щоб ця травма не завадила йому розкритися. Зараз кінець сезону, основне для нього - це реабілітація. А навесні вже сподіваємося побачити Сергія на дистанції. Наскільки мені відомо, він хоче залишитися в спорті, але все покаже процес реабілітації.

2013 рік був найуспішнішим в історії українського триатлону. Яким запам’ятається рік, що минає?

Ми прогресуємо. Цього року провели два етапи Кубка Європи, на наступний також плануємо етап в Києві. До того ж, у нас з'явилася ще Біла Церква, це відчутний поштовх у розвитку нашого виду спорту. Плануємо там у 2015-му провести чемпіонат України - молодіжний і серед аматорів. Потрібно враховувати, що цього року левова частка стартів проводилася за рахунок місцевих можливостей. Навіть не бюджетів – можливостей! Ми також розвиваємо масовий спорт. Під патронатом Андрія Оністрата ми провели в Українці Фінал Кубка України загальною чисельністю 250 учасників. Тож, про регрес або тупцювання на місці я б не говорив.

Житомир і надалі залишається столицею українського триатлону. Чи є регіони, які підтягуються до лідера? Приміром, той таки Київ.

Цього року в столиці нарешті з'явилася ШВСМ і кілька спортсменів-юніорів почали виступати за Київ. Та ж Віра Соснова, Валентина Молчанець. Хотілося б також відзначити Запоріжжя, цей регіон якийсь час був у тіні. Але вони з плавання взяли багато спортсменів, і з часом там буде дуже сильна команда.

Але до «триатлонної столиці» усім ще далеко! Житомир за рахунок пристойних фінансових можливостей, традицій - це спорт №1 в регіоні - великої підтримки керівництва упевнено тримає свої позиції. Що казати, діти Житомирщини йдуть в триатлон! До того ж, 70% провідних спортсменів виступають саме за Житомир.