Інна Рижих: «На вулицях мене ще не впізнають. Але часто пишуть в соцмережах»

Вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю з однією з найсильніших триатлеток України. Підопічна Сергія Лисова вже який рік поспіль входить до еліти не лише українського, а й східноєвропейського триатлону. З підготовки до нового сезону ми і розпочали бесіду з дніпропетровчанкою Інною Рижих.

Вітаю, Інно! Розкажи, як триває твоя підготовка до нового сезону? Де і з ким проходиш збори?

Доброго дня! На даний момент я тренуюся вдома у Дніпропетровську: на жаль, погодні умови наразі не дозволяють повноцінно тренуватися. А вже на початку лютого ми з групою відлітаємо на збори до Іспанії.

Попри важкі останні роки, розвиток триатлону в Україні не стоїть на місці. В твоєму рідному Дніпропетровську також активізувався «триатлонний» рух? Тебе впізнають на вулицях?

На вулицях не впізнають, але досить часто мені пишуть у соціальних мережах. В основному звертаються за порадою, на кшталт: «Я хочу займатися триатлоном, однак не знаю, з чого почати». Річ у тім, що аматорський триатлон нині розвивається краще, ніж професійний. Поки що батьки не поспішають вести своїх дітей до школи триатлону. Але я дуже сподіваюся, що ситуація незабаром зміниться.

Нині Україна переживає нелегкі часи. Однак, багато спортсменів вдають, мовляв, події на Сході їх не стосуються. Чи маєш ти свою чітку громадянську позицію?

Я намагаюся уникати цієї теми. Найчастіше обговорення призводять до розбіжностей і суперечнок. Але, в будь-якому разі, війна - це найстрашніше, що могло з нами статися. В якійсь мірі, гріх скаржитися на погане фінансування, зростання курсу валюти, коли поруч люди залишилися без дахів над головою, і що ще гірше - втратили життя…

Моя позиція: йти вперед, незважаючи ні на що. Успішно виступати на міжнародних стартах і через спорт піднімати престиж країни.

Розкажи, як ти взагалі потрапила в триатлон? Чому обрала саме цей вид спорту?

Я, як і більшість триатлетів, почала свій спортивний шлях з плавання, і це стало моєю перевагою. У 2002-му році я познайомилася зі своїм нинішнім тренером Сергієм Георгійовичем Лисовим. На той момент триатлон для мене був чимось незбагненним, але його різноманітність, велика кількість міжнародних стартів, і… Можливо, читачі будуть сміятися, але я була в захваті від гарної, яскравої форми, велосипедів, всяких аксесуарів (смієтьсяред.). Адже мені на той час було 16 років.

Чим, окрім триатлону, ти захоплюєшся? Чи маєш хоббі? Як проводиш вільний від тренуваня час?

Я захоплююся фотографією та її подальшою постобробкою. Для мене це відмінний спосіб відволіктися від виснажливих тренувань. Також стежу за технічними новинками, люблю обговорити з хлопцями «фішки» чергового флагмана або новини кіно - улюблене заняття на довгому веловиїзді.

Багато спортсменів мають свої забобони і фобіїї. Наприклад, чимало триатлетів на підсвідомому рівні бояться потрапити в завал на вело. Чи є в тебе така сама проблема? І якщо так, то як з цим боротися?

«Чому бути, того не минути!». Мені здається, триатлетів без шрамів не існує, і я не виняток. Триатлон - спорт сильних людей, і, насамперед, сильних духом. Мені дуже сподобалася фраза з одного фільму: «Небезпека - це реальний факт, але страх - це твій вибір». Головне завжди це пам'ятати.

Чи маєш ти хатніх улюбленців?

В мене є кішка Муська (смієтьсяред.). Вона дуже охоче позує перед фотокамерою! Ще є велика сторожова собака.

Тварини – це найвідданіші друзі. Посидіти у дворі з ними, пригостити чимось смачненьким, пограти - і гарний настрій забезпечено! Як то кажуть, тварини - найкращі антидепресанти.