Участь в Паралімпійських Іграх в якості гайда Віти Олексюк, перемога на кількох чемпіонатах України і принциповий реванш у Слов’янську! Для киянки Лілії Барановської сезон 2021 року став одним з найбільш насичених за всю кар’єру. В бесіді з прес-службою Федерації триатлону України Лілія розповіла про свій шлях до титулу чемпіонки України з дуатлону, поцуплені кросівки та плани на завершення сезону.

Чемпіонат України з дуатлону в Слов’янську. РЕЗУЛЬТАТИ

«В Слов’янську мені вдалося виконати і показати все, що я запланувала – перший біг, вело і другий біг! Єдиною несподіванкою для мене стала погода – я реально дуже довго не могла вирішити, в чому все ж таки стартувати… На термометрі 4-6 градусів за Цельсієм, а для мене особисто такий температурний режим є дуже дискомфортним.

Гонку вела я, і вела її практично всю дистанцію. Виходячи зі стартового листа я розуміла, що Анна Абдулова приблизно 18 хвилин перший біг зможе пробігти. Тому коли вона починала відбігати метрів на два-три – я її відпускала і загалом контролювала ситуацію. Ну а на вело мені вдалося від’їхати майже одразу після першого кола, надалі з кожним колом я лише відривалася від переслідувачок секунд на десять. Траса передбачала собою сім кіл, на кожному з них чотири повороти на 90 градусів і один розворот на 180 градусів. Для мене вони були технічно нескладними – на 90 градусів я взагалі не пригальмовувала і проходила повороти на швидкості. В підсумку на велоетапі я відірвалася від суперниць більш як на хвилину.

«Найцікавіше» розпочалося в другій транзитці… Я заїхала в транзитну зону, а моїх кросівок немає! Як виявилося згодом, першими стартували чоловіки та аматори – і в деяких аматорів були точно такі ж кросівки як у мене. На жаль, «усі зірки зійшлися», – в одного зі спортсменів-аматорів навіть розмір стопи був ідентичний з моїм! Тому хлопчина вхопив мої кросівки і збирався в них бігти… Дякувати, він ще не встиг десь далеко відбігти і повернув мені моє взуття. Забігаючи наперед скажу, що якби я не встигла забрати свої кросівки – бігла б босою 2.5 км другого бігового сегменту. Залишилася би без шкарпеток – але що робити! Перемогу віддавати не хотілося. Користуючись нагодою, хочу звернутися до суддів та організаторів – такого не має бути! Хтось має контролювати цей процес, коли людина, заїжджаючи в транзитну зону, має ставити велосипед на своє місце і вдягати ВЛАСНЕ, а не чуже спорядження.

Майже весь сезон я виступала в паратриатлоні в якості гайда паратриатлетки з ураженнями зору Віти Олексюк, і мені вже аж надто хотілося виступити на індивідуальних змаганнях. Старт у Слов’янську для мене був принциповим, тому що минулоріч, я вважаю, в мене «вкрали» медаль в результаті нечесної та неконкурентної боротьби. Цьогоріч я довела всім і все, що хотіла – я відчуваю, що виросла в бігу, та й загалом увесь сезон була в хорошій змагальній формі. Інша справа, що мені не було по суті де реалізувати все напрацьоване, адже левову частку сезону я працювала гайдом і готувалася до Паралімпійських Ігор.

Взагалі, сезон 2021 року став для мене найбільш інтенсивним та насиченим поїздками, перельотами та стартами, і повсякчас я розривалася між роботою в паралімпійській команді та індивідуальною підготовкою. Зараз для мене важливо повернутися до збірної України в індивідуальному заліку, і перемога в Слов’янську є черговим кроком до цієї мети. Цього сезону в мене ще є кілька важливих стартів – я побіжу напівмарафон у Києві, а потім у нас за планом 6 листопада чемпіонат світу з паратриатлону в Абу-Дабі».

Читайте також: Турнір Земцева в Слов’янську: головний прифронтовий старт року, «зимовий» дуатлон і Кубок Стенлі